М. Б.
I
Про таке не питають. Мовчи.
Все одно не скажу. Не дозволю
Цій (своїй) запропащій душі
Ще хоч раз полетіти з неволі.
Я і в очі тобі не дивлюсь,
Бо й у них вже отрута бажання.
Ти – найперша з біблійних спокус.
Ти – кохання.
ІІ
Зробити крок. Під потяг. Під трамвай.
Або ж під тебе – ти також циклічний!
Мов Сонце, що іде за небокрай,
Та повертатись має теж одвічно…
А я земна. Не можу засвітить.
Не можу заспівати навіть гучно.
Тому мені так гостро все болить,
Що я з журбою-тугою заручена.
Зробити крок. Піти у небуття,
Не маючи вертатися. Немає,
Кому мене вертати з-поза краю.
Роки летять.
ІІІ
А що мені? Той глиняний янгелик
Й усі його молитви про любов.
Зірки тепер таке проміння стелять,
Так швидко застига у скронях кров,
Що маєш ти когось зігріти. Грієш.
І та людина в ніч мене жене.
Бо вогкі вже наскрізь душа та вії.
Ти грієш.
Не мене.
31 березня 2014 (м. Львів)
Триптих на зупинцi i в автобусi
© Copyright: Ульяна Кривохатько, 2014
Свидетельство о публикации №114040210635
Свидетельство о публикации №114040210635
Рецензии