Я повернусь до вас нескоро...

            
           1   

Я повернусь сюди нескоро,
А  мо’ зовсім не повернусь.
Хтось інший поле моє зоре,
А я в безмежжі розчинюсь.

Продовжить, мною розпочаті,
Та незакінчені діла,
І будуть в нього провожаті,
Яких мені ти не дала,

Моя нікчемність безталанна,
Неросторопність, сліпота.
Ах, ліра, панно самозвана,
Водночас грішна і свята.

Скупа, мені ти дарувала
Лиш темну ніч, а потім вдень
За ніч ту душу роспинала,
Щоб я забув жагу пісень.
             
           2

Якби ж хоч мізер, краплю з хмари,
Лиш грам цілющої води,
Та що ти візьмеш з віку – скнари,
Суди його чи не суди?

Не дасть, бо жадним народився,
Одів у чорне білий світ,
Щоб мовчки Богу ти молився
І став сліпим від бід, мов кріт.

Щоб не ходив з добром у гості,
Пустив безчестя щоб за стіл,
Цей вік поривом диким злості
Взяв душі наші на приціл.

Не стане гад орлом крилатим,
Зведе метелика павук.
Я ж серцем, серцем розіп’ятим
Щосили тру неправди брук.
               
             3

Здається все—грабіж закінчено,
Лисніють морди пройдів сито,
Прекрасне,  лагідне-- скалічено,
Ну й що із того, що не вбито?

Воно живе і ледве диха,
Не підведеться більш з колін,
Знать обпилось, нещасне, лиха
Під час «великих перемін».

І захлинулось гіркотою,
Пішло босоніж по стерні,
І блонда тінню ледь живою
У ці «щасливі вільні» дні.

Дивись—дотягне свого віку
І піде прямо в Божий рай,
Щоб там сховать ганьбу велику
Тих, хто збезчестив рідний край.

А діти, діти та онуки!
Вам сонце так і не зійшло.
Візьміть кийки, візьміть у руки,
Злякайте мороку крило!

Я повернусь до вас нескоро,
А мо’ й зовсім не повернусь.
Хтось інший поле моє зоре,
А я в безмежжі розчинюсь.
2004