Я покохав без права покохати,
Запалахтів яскраво і горю.
Чи спроможусь за це віддарувати
Довічну службу нашому огню,
Аби себе на двох не розривати
І не плести високих слів брехню.
Що у рядках, - хіба твою образу
Троюджу менш? Облудливий бальзам!
Своє чуття, як бубонну заразу,
Заражений уже розношу сам,
Бо не спроміг піти відразу,
Знайшовши у тобі язичний храм.
Його колони, мов повитиць стебла,
Я повиваю вище на вівтар,
А ти сама за двох приймаєш пекло
За мій ієзуїський каламар
З пером оцим – адже себе прирекла
На це чекання, гірше всяких кар.
Я покохав без права покохати,
Запломенів – образи не хотів.
Ти підштовхнути мусила, забрати
Ці білі руки, викохані з снів,
Які навчили смертного літати
В захмар до ніг лілейних лебедів.
Я покохав...
© Copyright: Олег Дука, 2014
Свидетельство о публикации №114033105783
Свидетельство о публикации №114033105783
Рецензии