Дощі полощуть пам`ятник в саду,
змиваючи і сльози і пилюку.
Знов я збентежено по стежці йду,
біль Кобзаря вчуваю і розлуку.
Напружений, величний, не кріпак
а вільний, як бажалось в заповіті.
Суворий погляд, стиснутий кулак
і біля монументу подих квітів.
Під тягарем самотності, журби
стоїть з дитям кріпачка – сум огорне!
А гайдамаці б вижити аби...
Незламний, хто тримає міцно жорно!
.
Скорбота, біль, страждання і журба.
І пута рвуть і коси наготові,
Так стільки ж нього горя і любові!
Вмістити їх в одній душі хіба?!
Пам ятник у Харковi
© Copyright: Дина Мамедова, 2014
Свидетельство о публикации №114033110319
Свидетельство о публикации №114033110319
Рецензии