Маки любви

        Вірш написаний після прочитаної книги О. Гончара «Прапороносці» 

Війна як війна - це смерть і життя,
Сліди всі кроваві, жахливі і чорні,
Та раптом на фоні печалі і зла,
Як мак розпускається  квітка любові.

Парує земля,  парують ліси,
З війною весна і любов не сумісні,
І  сонячний дощик, сліпий навкруги,
Закоханим стелить ті роси - промінці.

Закінчився тільки останній ось бій!
В майбутнє вдивляються очі мрійливі,
У сонячнім сяйві   медична сестра,
Стояла чарівна на  полі барвистім!

…Як лунь постріл лютий… і маки в крові…
Навіщо фашист стрелив в спину любові?!
- Коханий, неси на руках у світи,
Де не буває  війни, а ні  болі!

- Встань, все зроблю! О, кохана, живи!
Ти забери мою кров і повітря.
У коси я буду сплітати квітки,
Лиш підведись, подивись, посміхнися!

…Ніколи ніхто не забуде  тих днів,
Той бій у долині червоних тих маків.
На сонці блищить піднявшись у вись,
Як спогад війни - обеліск серед маків!

      
13.12.2009.