З-під брязкоту невільницьких кайданів
До мене долинає шум віків –
То мова предків, що міцна, як камінь,
Неволі стогін й волі спів.
Все увібрала українська мова:
Болючі роздуми й любов до Батьківщини,
Селянський побут й небо пурпурове
І найніжніші почуття людини.
Глибинний світ реального життя,
Світ боротьби, надій і сподівань,
Падіння й злетів, віри й каяття,
Родинного тепла, людських страждань.
Віками з шаблею в руці й любов’ю в серці
Несли вогонь життя – те невмируще слово,
Що, мов та пташка, в нашій думці б’ється,
Бо мова без живої думки – це не мова!
Великий шлях пройшов народ величний,
Втрачаючи й знаходячи все знову,
Та не згубив він слово блискавичне,
Зберіг цілющу українську мову.
В задумливе, безмежне й тихе поле
Я вийду рано-вранці на зорі,
Скажу «спасибі» всім, зберігши слово,
Й вклонюся низько-низько до землі.
Спасибi
© Copyright: Велиона Бат, 2014
Свидетельство о публикации №114032910084
Свидетельство о публикации №114032910084
Рецензии