Серце на папер...

... Вона була однією з тих, хто обожнював залишатися із собою на самоті... Не була схожа на інших, таких звичайних і трішечки грішних. Тонким маревом неба в ній перепліталось усе можливе і неможливе. Ясність юної душі надихала на безглузді якісь там вірші... Зрадлива дійсність жбурляла в неї каміння, а вона щиро сміялась  й дивилась на сонця проміння. Щоранку вздіймалась і бігла туди, де ранішні роси шепотіли:"Зажди!".
   
   Десь лилися рікою холодні дощі... Щось трапилось з нею сьогодні вночі...
Посипались крахом сумні ті вірші... З кайданів неволі хотіла втекти й щасливі хвилини життя віднайти. Здавалось не зможе вона полюбити, бо серце її вже навіки розбите. Здавалось... Так тіло тремтить... Напевне, це вік, коли світ весь болить. Дарма... Навіщо слова? Від них дуже часто болить голова.   

  Розплющивши очі, на світ подивилась, чарівністю вроди його захопилась.Так жадібно подих той ніжний зробила, немов за спиною в неї виросли крила .З'явилося в неї натхнення і сила, що порухом вітру будили в ній пристрасть. І юністю світ цей вона осінила, а посмішку милу комусь присвятила...На щастя багато чого зрозуміла, хоча і сльоза на щоці так тендітно бриніла...