Жили в селі лелеки,
Уже багато літ.
І от одного разу,
Лелека занеміг.
У нього заболіло,
І тіло , і душа ,
Сказав своїй дружині ,
Що смерть уже прийшла .
Літати вже не буду,
Дивитися з гори,
Тебе я покидаю,
Кохана на завжди.
Вона тут заридала,
Лелеку обняла,
Бо в злагоді й любові,
Вона з ним прожила.
Лелеки це не люди,
І зради в них нема.
Якщо вони полюблять,
То люблять все життя.
Вона крильми змахнула,
І в гору піднялась,
На річку полетіла ,
Щоб їсти щось дістать.
Сиділо на болоті,
Маленьке жабеня,
Вона його спіймала,
Лелеці понесла.
Поїж ти мій коханий,
Поїж останній раз.
Над ним заголосила,
І в небо піднялась.
Кружляла над ним довго,
З очей сльози лились,
Прощай ти мій коханий,
І крила тут сплелись.
І каменем упала,
На землю із гори,
З тобою буду поруч,
Лежати я завжди .
2. Лелеки
© Copyright: Василь Ризун, 2014
Свидетельство о публикации №114032708250
Свидетельство о публикации №114032708250
Рецензии