Хвалилась зозуля ,
Пташкам в лісній тиші ,
Що діток ніколи ,
Своїх не колише .
Що їх не годує ,
І не доглядає .
Вона свої яйця ,
Іншим підкидає .
Нехай її діток ,
Інші доглядають ,
Поки їх доглянуть ,
То горя зазнають .
Пташки їй казали :
" Та щож ти за мати ,
Що діток не хочеш ,
Своїх доглядати "
Найбільше то щастя ,
Дитину ростити ,
Її доглядати ,
І ніжно любити .
Як часто буває ,
Що й люди так роблять .
Вони своїх діток ,
Із дому заносять .
І їх їм не жалко ,
Бо серця не мають ,
Як тільки залишуть ,
Про них забувають .
А діткам без мами ,
Як тяжко живеться .
Ніхто не обніме ,
Ніхто не всміхнеться .
Ніхто так як мама ,
Не нагодує
На ручки не візьме ,
Не поцілує .
Прошу я вас люди ,
Любіть своїх діток .
На світ не пускайте ,
Маленьких сиріток .
В зозулі дитина ,
Завжди виживає .
А ваших сиріток ,
Хто зна , що чекає .
5. Зозуля
© Copyright: Василь Ризун, 2014
Свидетельство о публикации №114032708209
Свидетельство о публикации №114032708209
Рецензии