Дитя Вкраiни

Я не стану навколішки ні перед ким, окрім Бога.
Щоб вдихати повітря, мені не потрібні ні гроші, ні врода.
Все, чого хочу у цьому житті, – десь свій сум загубити
Та зрозуміти, як можна любити, прощати, як жити.

Я – донька божевільного хриплого вітру зі сходу.
Змалку матір’ю я називаю розбурхану воду.
А мій дім – не убога, утомлена віком хатина,
Я – безмежно широкого, дикого степу дитина!

Мене мати Вкраїна тримає в могутній долоні,
В іншій – ненька тримає всі біди мої у полоні.
А за брата у мене замислене небо казкове,
І зірки уночі прошепочуть мені колискову.

А коли я втомлюся блукати по білому світу,
То життя все своє розмалюю я фарбами вітру,
Та навчуся я мовою гір розмовляти із  морем,
І назавжди, назавжди забуду я, що таке горе.

А якщо я у вирій безмежний як пташка порину
І вже більше ніколи не вернуся на Україну,
Ти згадаєш мене, бо почуєш, як трави колишуться,
В цьому шелесті трав назавжди моє серце залишиться.


                2003 р.