в межичассi
ти здичавів, і я - від щастя,- в міцних лещатах передпліч
ловлю на вії подих звіра, і на печеристій приманці
найвправнішого з канонірів танцюю у шаманську ніч.
Нема барлоги, ні гніздів’я, а є лише тремтливі зорі,
є «скоро в осінь»… і зимівля, і рятівна кватирка в світ,
там де перетяги галактик (і ми, від того певно, хворі),
нема доведень в математик, лиш на кохання безліміт.
Свидетельство о публикации №114032700519