Тулились люди по кутках,
Як горобці під стріхами -
Морози били по руках
Із пристрасними втіхами.
Чаділи тільки димарі
Ідким нудотним смородом.
І навіть пси в конурах скрізь
Не подавали голосу.
Неначе вимерло село...
Та це лише гадається.
У сутінках, хоч би мело,
Побачень час збувається.
Де парубок у хвіртки вріс,
То, щоб батьки не коїли,
Їх донька виприсне хоч крізь
Щілину, що є в домі тім.
Ніякі перешкоди тим,
Хто в любощах кохається,
Не є страшні, хоч вбийте клин, -
Ніхто з них не розкається.
Побачень час
© Copyright: Владимир Кабузенко, 2014
Свидетельство о публикации №114032704417
Свидетельство о публикации №114032704417
Рецензии