А потім, коли на нього не чекаєш, з'являється каяття.
Несподіване, несправжнє і невідверте.
І згадуєш мить, у яку любив її більше за життя,
і наступну, коли забажав їй наглої смерті.
А потім - попіл і піт, і попель.
І кохання твоє, і жага і стогін.
Поспішай, Попелюшко! У небі - сокіл
полює на сонця останній промінь.
Тікай, моя дівчинко, допоки він ще сторонній.
Проте... Ти ж не чуєш - віск бджолиний у вухах:
люди - острови, і море у скронях
гримить на кожного відчайдуха.
Хай вітер несе тебе - на зустріч назустріч,
Тепер руки твої - не руки, а крила.
А ти, чоловіче, ну, ясна ж річ -
не запитуй її, чи вона любила.
А потiм...
© Copyright: Владимир Немерцалов, 2014
Свидетельство о публикации №114032701087
Свидетельство о публикации №114032701087
Рецензии