Козацька, славна Україно!
Прокинься, бо вже сил нема.
Де твої діти, Батьківщино?
Твоя могутність, де вона?
Які ворота ти відкрила
В нове тисячоліття нам?
Прокинься ж, ненько, Україно!
Наснаги дай своїм синам.
Хай з печі злізуть козаки,
Хай сон зійде із їх очей,
Вони побачать, як жінки
Своїх знедолених дітей,
Годують тим, чим Бог послав.
А що послав? Бо аж нічого,
Він їх ще більше покарав,
Що відвернулися від Нього.
Ну що, козаче? Як життя?
Тобі таке є до вподоби?
Чи будеш знову, як теля,
Просити їжі у худоби?
Хай тобі грець, якщо ти знов
Підеш до пана в кріпаки,
Тоді одна з прекрасних мов
Ісчезне в світі назавжди.
Ану, козаче, не барись,
Дідів, батьків ще є сліди,
Візьми навкруги подивись,
Вже зачекалися брати.
Вони готові, то ж веди!
Хай ворогам прийде біда!
Героям слава навіки!
А боягузам лиш ганьба!
До патрiотiв
© Copyright: Анатолий Зарубин-Загузин, 2014
Свидетельство о публикации №114032606823
Свидетельство о публикации №114032606823
Рецензии