2014

моя країна цього не заслужила!
і я буду і хочу про це писати
бо я є її невід'ємна жила
і по цій,
зрозумілій причині не можу мовчати.
і якщо, як у ті часи, ця поезія
буде вважатись загрозою
я чхала на ваші
пострадянські сучасні репресії
коли так-можу сказати ще й прозою.
взагалі, неважливо як там наверху
хай вони так і далі від баксів казяться
я пишаюсь народом, який без страху
не мовчить
і таргани розлазяться.
неважливо те, що з'явились нові
уже нудить від вашої паніки
спостерігайте, і обговорюйте
зі сторони!
або приглушіть динаміки.
я мрію прокинутись завтра
у сонцем залитій країні
ходити вулицями, посміхатись
співати, писати
і не боятись своєї тіні.
я мрію
не думати врешті, ким вбивці заказані
куди відправлють солдат, що жили під моїми вікнами
я дуже люблю українське і все що із цим повязане!
але, боляче бачити мам їхніх, з мокрими віками
від сліз...
я мрію побачити світ без політики,
не плями на карті розмазані
я мрію щоб здохли нарешті
усі ці душевні, живі паралітики
і більше щоб тут не смерділа
їхня брехня ненаказана!