Воля...

Настав весняний ніжний ранок..
Вона прокинулась без зайвих сподіванок,
Ясне проміння постать огорнуло,
Яке ж тепло вона тоді відчула...

В її очах ще пристрась та палала,
Що дух сердець близьких їх оживляла,
Співати серце раптом забажало,
Й на світ увесь кричати воно стало...

Бува ж таке трапляється із нами,
що думаєм про когось ми ночами,
Так важко передати це словами,
Вони ж бар'єр між дотиком і снами;

Це як зануритись у море з головою,
Й відчути подих рідний сніжною зимою,
Це як присутність когось за спиною,
що дарить сміх разом із нашою весною;

А посмішка, до речі усім нам пасує,
І часу задарма вона не марнує,
Хвилини щасливі з любов'ю дарує,
Хоч іноді душу чомусь і хвилює...

Ось так бере і просто танцює,
І байдуже хто це і як процитує,
Важливо, що в мить цю вона щось відчує,
І радість шалена її опанує...

Бо кожен завжди якась неповторність,
В якому щось стримує юна та гордість,
Але ж краще залишитись в час цей собою,
Й не бути ніколи людською слугою...