Кохання на барикадах
Перекроївши невблаганний час,
До скелі притуливши хвилі моря,
Безлика доля поєднала нас.
З якого дива? Чи з якого горя?
Де чорний попіл на сивини ліг,
Де полум’яно очі виїдало,
І кров червона окропила сніг –
Не там нам доля зустріч дарувала…
Не ті були поєднані світи,
Твій – щоб майбутнє наше відстояти,
А мій – кущем калини прорости
На згарищі. В’юнком завИти грати…
Троянди квітом - холод баррикад
І споришом – стежкИ твої стелити…
Підтримувати світло у лампад.
Щити та каски вірою зміцнити.
Тобі – вперед! У мене крик – не йди!
Ти – серцем там, я ангелом – з тобою.
Коли ж із ніжністю вертаєш ти
Тобі здаюся віддано, без бою…
…Навіщо доля кужіль заплела?
Зіткнула тут такі світи незбОрні?...
Щоб я об скелю битися могла?
Чи скеля щоб схилялася до моря?
Любовь на баррикадах. укр
© Copyright: Ирина Бондарь Левобережная, 2014
Свидетельство о публикации №114032500363
Свидетельство о публикации №114032500363
Рецензии