Евген Маланюк. Март

                Миколе Хвылёвому

1.

Снова март, и Мария, и вечер, –
Даже слышно, как дышит весна,
От дыханья дрожали плечи,
И звенела от звёзд тишина.

Ты пришла молодою и вешней.
Высь дышала ветрами. Внизу ж
Чёрный город казался бездной,
Котлованом для тел и душ.

И поверил навек, что воскреснешь.
Вяло падал посмертный снег,
И казалось, то – цвет черешни,
То – цветение песен во сне.

2.

Мария. Март. За городом – покой.
Пылая, небо в вечность провалилось.
Простор и даль открылись над рекой,
И сердце задрожало и забилось.

Как домик, что построен был из карт,
Границы рухнули. Сплелись друг с другом руки.
И всё смешалось: ночь, Мария, март –
В один порыв неудержимой муки.

3.

Твоя весна уже подходит к лету,
Прошедших лет рассеивая дым.
И тело, золотым огнём согрето,
Дрожит, как плод под ветром молодым.

Как нежен он и ласков в этот миг,
То ль снег, то ль лепестки летят на крыши.
Всё тело – дрожь. И в каждой жилке дышит
Предчувствие горячих губ моих.

15.4.1932.

Перевод с украинского


Євген Маланюк

Березіль

                Миколі Хвильовому

1.

Знову март і Марія, і вечір, –
Десь далеко зідхала весна,
Від зідхання тремтіли плечі
І дзвеніла від зір тишина.

Так з'явилась Ти ще раз і ще раз.
Простір дихав вітрами. Внизу ж
Місто чорно гуло, як печера, –
Улоговина тіл і душ.

І повірив навік, що воскреснеш.
Мляво падав посмертний сніг,
Та, здавалось, то – цвіт черешні,
То – заобрійні квітнуть пісні.

2.

Марія. Март. За містом – мовчання.
Зорясте небо в вічність провалилось.
Широкий вітер простір розчиня –
І серце затремтіло і забилось.

Нінащо обережність, сором, гарт...
Війнув огонь. Сплелись гарячі руки.
Все злютувалось: ніч, Марія, март –
В один порив нестриманої муки.

3.

Твоя весна вже виростає в літо:
Таємніше луна нечастий сміх,
Достигле тіло, золотом налите,
Тремтить, як плід, на пружних вітах ніг.

Не знати ще, то – пелюстки чи сніг,
Та вітер пестить тихше і ніжніше.
Дрижить вся стать. В ній кожна жилка дише
Предчуттям жадібних уст моїх.

15.04.1932