Насунули хмари на душу грозою
Насунули хмари на душу грозою.
Як їх відвернути, звільнитися болю?..
Отого, що тисне на груди стіною?..
Можливо, що завтра, ніяк не сьогодні,
бо плаче вже небо, і вітер зірвався –
у місті стемніло, безлюдно і сіро…
Я так як і небо, як світ хвилювався,
що нас оминули тепла дні улітку…
Обійми не милі, в холодній задусі
не сяють нам зорі, вже й думи без руху,
одна лиш тривога з глибин потаємних
людей баламутить, катує нестерпно.
Хто ж він, що знов дурить не прощену землю?..
Став світ ввесь не милий, з нелюблячим серцем
занедбана доля спочинку шукає,
а може ще мріє, в мовчанні втопає?..
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114032200646
Свидетельство о публикации №114032200646
Рецензии