Калина Вогник
«Тримаючи плетіння у руках,
Я думаю про ті, що їх в*язали…»
Я низько кланяюсь святим рукам завзятим,
Що через лихоліття донесли
До мене шепіт вуст і подих той гарячий,
Що зігрівав дитячі мирні сни.
Загинув батько у бою триклятім, -
Синів не вивів на поріг життя....
О, Боже! Де ті сили з горя взяти,
Щоби дітей довести до пуття.
Все винесла, все витримала ненька,
У пам*яті Єдина, Дорога,
Й до часу скапала, як свічечка тоненька
На Алтарі розпуки і добра.
Берізкою зросла на видноколі,
Відсвічується світлом береста,
Твій син: то сіє красоту у полі,
То щирим золотом у душах пророста.
Мереживо, мов легкая хмарина,
В моїх руках пульсує кров*ю знов,
Хотіла б я чола торкнутись сина,
Щоб передати ненчину любов.
Лине память в майбуття
© Copyright: Галина Тарусова Скульская Уголек, 2014
Свидетельство о публикации №114032106820
Свидетельство о публикации №114032106820
Рецензии