Калина Вогник
Я плачу і сльози гарячі, пекучі
Застелюють очі, ллючись через край,
І скапують в своїм безсиллі болючім
На вишитий хрестом барвистий рукав.
Уявно сиджу на тюремнім покутті,
Невидимим поглядом тане мій зір,
Слова і думки у кайдани закуті,
Як рідна Вкраїна від моря до гір.
Люди, погляньте, що в нами зробили, -
Зніміть ту солодку полуду із віч,
Як чорних і білих овець поділили
На Захід і Схід, як на День і на Ніч.
Та тільки чи можна добу розділити,
Як Небо і Сонце, як Хмари і Дощ?
Чи знову дозволимо клич об*явити:
«Ату, тех. Хохлов!!! Украину даешь!!!»
Народе України і Росії!!!
Ти знаєш, що ні вашим, ні нашим ЖмотоЧорноХижоВладцям ніколи не
зіткнути чолами Мудрість,
яка властива всім СЛОВ*ЯНАМ !!!
Слова для прозриння
© Copyright: Галина Тарусова Скульская Уголек, 2014
Свидетельство о публикации №114032106276
Свидетельство о публикации №114032106276
Рецензии