Дивлюсь у Шевченкові стомлені очі,
(Стомились, бо вже й вечоріє)?
Він кликав нас зранку, будив серед ночі, -
Хто ж нам отой спокій навіяв?
Спимо, як нікчеми, ледащая мати,
Що діток своїх розгубила, -
Розлізлись по світу, мов ті мишенята,
А мати всю совість пропила.
Гей, Люди, вставайте, не спіть, ледацюги,
Подбайте про діти, про внуки,
З чужими піснями, неначе папуги,
Взяли ми чужу скрипку в руки?
Нас мало лишилось по тих буреломах,
Що пів - України скосили,
Та вже ж і дивитись на сплячих, безмовних
Не сила вже більше, не сила !
Тому і в Шевченка зажурені очі,
І Лесина пісня хворіє,
Досвітні вогні переможні, урочі,
Хто ж вас по Вкраїні розсіє ?
І хто вас засвітить у кожній хатині?
Поставить на кожнім віконці?
Хто душу зігріє, хто двері відкриє
Для свіжого вітру і сонця ?
Люди, вставайте!!!
© Copyright: Галина Тарусова Скульская Уголек, 2014
Свидетельство о публикации №114032106241
Свидетельство о публикации №114032106241
Рецензии