Я намалюю твій портрет словами,
Проте не будь вимогливим доволі,
Ти був в моїй уяві лише снами...
Чудовим спогадом моєї долі.
Ти був неначе казка у блакиті,
Неначе запах квітів,погляд в очі,
Слова,що пам*ятаю я що миті,
Солодкий сон,писать вірші що ночі.
Ти наче сонце ,що іде за обрій,
Немов стук серця золотого,
Серед асфальту незабудка,
Знайомства цінного отого.
Ти був уроком,був як вирок,
Склероз,що губить мою пам*ять,
Ти операція -для нирок,
Мій час лукавий- не оставлять.
Ти як душа,що напуває,
І в насолоду,і в наснагу,
Мені дає і собі має,
Силу,надію і повагу.
(Понкратова.О.В.)
Портрет
© Copyright: Лена Грама, 2014
Свидетельство о публикации №114032101117
Свидетельство о публикации №114032101117
Рецензии