117. Бiйка

Чоловік прийшов додому,
І почав чіплятись .
А я мовчки не стояла ,
Стала огризатись .

Слово за слово пішло ,
І ми стали битись .
І обоє ми на землю ,
Із ним покотились .

Я схватила в руки руку ,
І переломила .
Бо у мене , як я зла ,
Неймовірна сила .

Тут сосіди позбігались ,
Стали рятувати .
Не мене а чоловіка  ,
Із рук виривати .

Полякалися усі ,
Я стала скажена .
Я бігала кругом нього ,
Мовби навіжнена .

Я хотіла його вбити ,
Та не дали люди .
Якщо вдарить іще раз ,
Пощади не буде .

Недай Бог, іще хоч раз ,
Хоч легенько вдарить .
Хай прощається із світом ,
Світ йому не бачить .

Якщо ще хоч раз ударить ,
Я вам обіцяю .
Порубаю на шматки ,
В землю закопаю .

Вам жінки даю пораду ,
Не треба боятись .
Хватать в руки , що попало ,
І ним відбиватись .

Бить потрібно , так , як слід .
Не потрібно гратись .
Якщо звале хто на землю .
Треба вивертатись .

Поки буду я жива ,
Бить ніхто не буде .
Недай Бог , хто мене вдаре ,
Довго помнить буде .