Никола Вапцаров. Збудуем завод

Никола Вапцаров
ЗБУДУЄМ ЗАВОД


Збудуєм завод,
великий завод,
щоб мури
                з бетону важкі!
Мужчини й жінки,
народ,
збудуймо завод,
щоби жити!

А смерть обніма
дітей, бо нема
ні сонця,
ні їжі в халупах.
Світ – наче тюрма.
Мужчини й жінки, народ,
ні кроку назад!
Збудуєм завод,
щоби жити!

А смерть обніма
дітей, бо нема,
нема їм від сонця тепла.
А ми? – Як та дика
й слухняна юрма,
що мовчки
те все прийняла.
У зведених нами мережах
невпинно струмить,
приборкана кров наша
плине
                мережами тими
                і рухає наше життя,
все змітає,
                крушить,
й на наших очах
                відбувається те
                незбориме.
Ми нігтями лупали скали.
                В гранітах
                тунелі пробили.
Багатства землі відшукали
                і рейками
все оповили.
Антени стриножили хмари,
                і скоро
у просинь
                стримлять
хмарочоси,
глянь в небо просторе угору —
                сталеві
                кричать
                альбатроси.
Братове,
            я висловлюсь ясно —
виною біди —
                не прогрес,
я знаю прекрасно,
не він є та сила руїнна.
                І ми за прогрес невпинний.

Збудуєм завод,
великий завод,
щоб мури з
              бетону важкі.
Мужчини й жінки,
                народ,
збудуймо завод, щоби жити!


(переклад з болгарської — Любов Цай)

***


Оригінал:

Никола Вапцаров
ЩЕ СТРОИМ ЗАВОД



Ще строим завод,
огромен завод,
със яки
                бетонни стени!
Мъже и жени,
народ,
ще строим завод
за живота!

Децата ни мрат
в отровната смрад,
без слънце,
в задушни коптори.
Светът е затвор.
Мъже и жени, народ,
ни крачка назад!
Ще строим завод
за живота!

Децата ни мрат
в задушната смрад
със жадни за слънце очи.
А ние? — Бездушно
превиваме врат
и мълчиме,
позорно мълчим.
Прокарахме мрежи
и в тях укротена тече,
да, нашата кръв
преминава
                в проводните мрежи
                и движи живота
а той ни помита,
                влече
и ние го гледаме
                с тъпа, наивна
                небрежност.
Със нокти дълбахме скалите.
                В гранита
                тунели пробихме.
Опасахме с релси земята,
                в недрата й
всичко открихме.
Антени замрежват небето,
                където
в мъглите
               забити
са небостъргачи,
а още нагоре в простора
                стоманени
                гарвани
                грачат.
Другари,
            да бъдем наясно —
не удрям клеймо
                на прогрес
и знам прекрасно,
че не прогреса е, който ни души.
                И ние не ще го рушим. —

Ще строим завод,
огромен завод,
със яки
             бетонни стени.
Мъже и жени,
                народ,
ще строим завод за живота!

Източник:
Издание Никола Вапцаров. Съчинения, „Български писател“, С. 1979, под редакцията на Бойка Вапцарова