Ода

Бач, сонце заходить багряним рум’янцем!
Дивись! Там у небі! Он, бач журавля!
І знову над степом світанки з багрянцем,
І трави-колосся, і в небі зоря!
Яка ж бо ти рідна, моя Батьківщино!
Яка ти прекрасна!.. й під небом нічним
Дивлюсь я на тебе, на цвіт, на калину –
Тебе ж порівняти не можна ні з чим!!!
І серце співає козацьку билину.
І мамині руки усі в мозолях.
І десь у вишневім садочку хатина.
І жайвір співає в ранкових полях.
І мчить небокраєм козацька ватага,
І чайки купаються в водах Дніпра.
У жилах Твоїх, то не кров – то відвага!
У серці Твоєму вогонь не згора!
Заквітчана вся Ти у шитих полотнах,
Узута і вбрана шовками степів.
Твоя пісня всюди: в лісах, на болотах
І в небі, отам, куди сокіл злетів.
Тремтить в грудях серце і вистрибнуть хоче
Туди, де луна український мотив:
У степ, де з тополями вітер шепоче,
В поліські ліси, до Дніпра берегів.
Моя Україно! Я хочу до тебе
Припасти вустами, ударить чолом…
Моя сиза птахо! Твоїй пісні – небо!
Твоїй славі – всесвіт! І думці – крило!