Знову дощ холодній душу обійме,
І осінній вітер в душу зазирне.
Дотиком палючим він торкнеться губ,
Прослизне він різко поміж ніжних рук.
В твої юні очі гляне з висоти
І спитає раптом: «Чом сумуєш ти?
Чому не радієш останньому теплу,
Навіщо заховала в серці самоту?»
Ти промовиш тихо, щоб люди не чули
«Я не хочу жити, бо мене забули…»
І підеш спокійно ти в обійми ночі,
Ховаючи від світу заплакані очі,
Впускаючи в душу свою темноту,
Міцно тримаючись за самоту.
***
© Copyright: Людмила Печерская, 2014
Свидетельство о публикации №114031907133
Свидетельство о публикации №114031907133
Рецензии