Нічка заходить,вітри співають-
Десь шаленіють птахи,
Десь задивилась очами розмаю,
Дівчина забувши гріхи.
Зорі на небі тонкою ниттю,
Падає в річку туман.
Він розповзається ондечки миттю,
Одягнувши зелений кафтан.
Далеко на полі кущаться трави,
Шелест і шепіт із снів...
То є чудовими наші діброви,
В ясних,край хати огнів.
Десь там дівчина- взяла лучину,
Йдучи в сорочці у двір,
Вона шукала собі причину-
Квіткою ясною з гір.
Квіткою ясною,з джерела воду,
Що на весні розквіта,
І в джерелі любувала ся вроду,
На свої молодії літа.
(Понкратова.О.В.)
Девчина
© Copyright: Лена Грама, 2014
Свидетельство о публикации №114031906328
Свидетельство о публикации №114031906328
Рецензии