Взиває небо до утрати.
Червоний обрій,пісня журавлина.
Немов схилилась надімною мати,
Матуся ,ненька-рідна Україна.
Дивлюся в небо-ясний промінь,
Ніби стріла майнула в вись.
І звідти чути наче гомін...
Не вчись людино убивати.
Спочатку мирно жить навчись.
Схилилося небо,співають вітриська,
Немає пощади,ллють хмари дощі.
І рідного дому зелена колиска,
Гойдає з гілками кущі.
(Понкратова.О.В.)
Небо взива
© Copyright: Лена Грама, 2014
Свидетельство о публикации №114031900582
Свидетельство о публикации №114031900582
Рецензии