Знову осінь – тиха і печальна,
Сіє дощ у жовтій тишині,
Тане звук, мелодія прощальна,
Журавлиним клином вдалині.
Заблищало небо синім глянцем,
Сумом переповнилась ріка,
Листя підрум’янила багрянцем
Осені-художниці рука.
Заплелось у клени павутиння,
Зажурився у задумі гай,
Заквітчався в кетяги калини
На столі весільний коровай...
Як дівочі коси розплітає
Вересень останні свої дні,
Знову мені літо нагадає
Зайченятко сонячне в вікні.
***
© Copyright: Тамара Грамарчук, 2014
Свидетельство о публикации №114031904626
Свидетельство о публикации №114031904626
Рецензии