Малюю на вікні два силуети. . .
Один, - це Ти, а другий,- я, звичайно.
Ми мов би квітки у букеті,
Разом в обіймах в моєму сюжеті.
А дощ малюнок мій змиває,
Він як і я хвилюється, і плаче. . .
Але надію, віру я не втрачу!
Рахую дні і віру сильну маю!
Коханий мій, мій милий,
Я буду сильна, до Тебе долечу. . .
. . . але не маю крил я. . .
Душа моя крилата, летить до Тебе,
Здолає відстань цю завзято.
Тебе обійме, поцілує. . . а Ти відчуєш
мої губи на щоці, на скроні. . .
Торкнеся поцілунків рукою. . .
І я відчую тепло Твоєї долоні. . .
Заплачу знову. . .з'явиться ця сивина
нова, на моїй скроні. . . та нічого. . .
Я напишу Тобі листа, подзвоню. . .
На хвильку заспокоюсь. . .
Тяжко в розлуці дуже. . .
Тебе так сильно я люблю, сумую. . .дуже
Малюю силуети...
© Copyright: Тамара Романова, 2014
Свидетельство о публикации №114031809535
Свидетельство о публикации №114031809535
Рецензии
