А, що ти бачиш у сво х очах?

Чарівним майстерством вона опанувала себе , ще коли була малою. Торкаючись до чогось неживого , воно оживало. І ті чарівні очі , що завше світилися світлом і теплом . Ті очі , які надихали кожного, хто у них загляне. А голосок такий приємний на дотик вух, що торкався нібито вітерець  і нічого, все минало.  А у грудях у неї було життя. Воно було тендітне, не боялося болю. Або якогось розчарування. Як ота мала дитина , яка пізнає все – її життя пізнавалося з кожним разом.  Трепіт кожної секундочки – завжди чогось хотілося. І найголовніше – НЕБОЯТИСЯ. Розкрити себе. Навіть якщо щось буде хибне для неї.
Те створіннячко, що давало для когось все, для когось щось. Те , що робило її сильнішою  ніж раніше  - очі наповнені любов’ю  і стукотіння під серцем нового життя. Але все ж колись минає, щось з’являється… Перехресними корами буде породжуватися знову і знову, щоб найбільше захотілося , щоб не пропало… Щоб залишалося на вічно….