Писав, молився наш Тарас...

Заповiт Отамана.

Александр Разбойников

Він пішов, Тарас-козаче, -
заповів нам боротьбу...
України серце плаче,
незважая на… «Гоньбу!»,

Що з поганого «майдана»
разнеслася над країной…
Банда там, ніким не звана,
пiр свій править кров'яної.

Рознеслася, а що ж далі,
ніж слов'яни будуть жить, -
від фашистської бридкої фальші,
скоро буде їх… нудить.

Не прапор мінять пора би,
не бігти… ну - хто куди,
не боiгузливі ж ви «баби»…
Як… на Родіні… біди,

Не вважайте… Гайдамаки, -
скільки - «бандергаличан»…
Нагадаю вам… юнаки,
заповів що… Отаман:

…Когда очнулся Тарас Бульба от удара и глянул на Днестр, уже козаки были на челнах и гребли веслами; пули сыпались на них сверху, но не доставали. И вспыхнули радостные очи у старого атамана:

- Прощайте, товарищи! - кричал он им сверху. - Вспоминайте меня и будущей же весной прибывайте сюда вновь, да хорошенько погуляйте!
Что, взяли, чертовы ляхи? Думаете, есть что-нибудь на свете, чего бы побоялся козак?..

Удачи, Вам от А.Р.

Александр Разбойников   03.12.2019 00:18   •   Заявить о нарушении