Минуле у загравi самоти
З обскуб ленного марення твого,
з’являються не схожі на вчорашні –
думки про нас.
Іще, так не було,
щоб ми дивились в вічі і мовчали про почуття…
Сп’янілих снів дива торкаються свідомості,
як справжні зваби.
Життя - ріка. Її манлива течія
дарує нам любов і біль.
Були б відважні за днями дні…
В ніч одягаючись ми ніби не належимо самі собі.
Кохання, лиш воно не забувається
з минулим і майбутнім на побаченні,
пісні, мов струни обриваються у мить прощання,
по між любові береги,
хто б не покликав повертається –
минуле у сумній заграві самоти…
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114031802989
Свидетельство о публикации №114031802989
Рецензии