Миті щастя посеред журби,
Знову до мене прийшли,
Так легко душу звесилили,
І з розуму мене звели...
Навчили читати квітів думки,
І пам'ятати про біль навіки,
Що приніс з собою вітер восени,
Пролітаючи крізь мої сни.
Але біда й лихо мене ненавчили,
Лише щастя моє із собою втопили,
А мене залишили на берегу моря,
У полоні тужливого смутку та горя.
Але, щоб я, не робила,
Туга все ще у мені жила,
Наче змія овивала моє єство,
Вбиваючи в мені вічне добро.
Ні щастя, ні любові - мені багато не треба,
Лише мирного і ясного Українського неба,
Де зорі у Чорному морі яскраво сіяють,
І десять народів поруч зімною співають.
вкрадене щастя 18. 03. 14
© Copyright: Оксана Олейник Львов, 2014
Свидетельство о публикации №114031801304
Свидетельство о публикации №114031801304
Рецензии
