***
Торкнусь тебе я,
мов тиші вітер.
В вісні своєму,
до істин cміло –
зовеш мене ти
немов би Вічність.
Удвох з тобою
над сірим містом,
в мить одкровення,
у ніч безсонну
шукали квіти.
У млі безодні,
од зрад спасіння
знайшли удвох ми.
В журбі моління –
край дивний Щастя!
До нього звикли
вже як до неба
у світі грішнім
жалю б не місце…
Не так, як інші -
Любові діти,
краса нам сповідь,
відвертість наша.
Думок обжинки –
опале листя,
слова із віршів –
зіркова стежка
по ній до мрії,
йдемо до дому…
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114031701911
Свидетельство о публикации №114031701911
Рецензии
