Дв кв тки

     «О щастя жить,  купатись в сонці
І квітку виростить в саду!»
                ( Автор)
-Я бачила, стара бабуся квіти купувала.
А продавщиця  толкувала,
  як доглядать за ними.
- Та посадіть в земельку з перегноєм
 маргаритки, вони так люблять,
 і цвістимуть пишно.
Бабуся, певне, так і поступила.
А я вам розкажу вже трохи інше.

 ДВІ КВІТКИ (притча)
 
Цвіли в саду ці самі  квіти.
Зелене листя величаво
 на сонці блискотіло ізумрудом,
 царівною корону пелюсток
носила маргаритка і голосила:
- Води мені скоріш несіть і їжі, їжі!
 А то помру,терпіть не сила,
ви знов мене забули,не любите  мене,
 не хочете дивитись, дивуватись.
Я Маргарита-маргаритка ,
ромашкам диким я не родичка,
а скрипка найперша у саду!
Цвіту так рано опісля морозів,
ну, що там ваші рози?
 Я -  найперша квітка!
 У мене є сестриці –
 рожеві.білі і червоні як полуниці.
Та серденько одне-жовтеньке,
 немов би золоте. Ви чуєте про те?
Так хизувалася вона про себе і свій рід,
вкрашаючи всю клумбу і рабатки
 до самої дороги і до хатки.

 Прийшла пора, і голос кволий став,
головку опустила,корону загубила
і відцвіла вона.
  А пустотливий Вітер танцював
 і бавився коронами квіток,
жбурляв куди хотілося йому!
 
І сталося звичайне чудо.
 Край дороги,в протоптаних твердих  доріжках
 зійшли  такі ж самесенькі квітки.
Були вони малого росту
 і лист дрібненький,
та не впізнать ніяк не можна було інше-
 маргаритки!
 Росли вони, куди закинув вітер,
 де захотілось їм.

Та вранці прийшов Косар...

 А вони ще  раділи сонцю,
І радість променилась навкруги,
і малювалась  квітами на  килимі трави.
Привітно їм кивали деревА.

 А вранці прийшов Косар...

На небо вибігли отари  хмар,
Гримнули залізні ворота неба,
Синя злива вилилась на покоси.

 На спасіння Вітер знову
розігнав   біди покуту,
і відкрило Літо зеленясті очі.
Чобітками з гуми тупотівся  Дощик.
 Соромливо  із трави визирнула квітка-
Маргаритка.
-Добридень сонцю!Я дякую за літо,за тепло,за дощик.
Я знов росту,радію разом з вами!
Щаслива я купатись в сонці,
щаслива жить , весь світ і всіх любить!

  Дві квітки:
 одній усі життєві блага - все їй мало ;
 Другій -  всього потроху...
 Перемогла і вижила одна,  лише одна,
 котру топтали і косили.
 а вона не піддалась,  боролася,
 наперекір росла де ВОЛЯ їй була,
 котра  понад усе ЖИТТЯ любила!

  І приклад цей забуть не буде сили.

                * * *