Р.Коляда, «Молитви для фортепіано соло»,
Будинок Актора, Київ
5. «Імпровізація»
Час стукає краплями в Душу,
Душа не приймає, бо – зайве.
Час кличе захриплою суттю,
Зжинаючи жниво прощальне.
Час чує і знає про Намір,
Про Силу й Любов нездоланну
Й здіймається в хаос і гамір,
Лякаючи Душу незламну.
Час пнеться у непересічність:
Де – б’є, де – вбиває, де – сліпить.
Та Мить, перелита у Вічність,
У Душах Любов’ю вже світить.
16.03.2014
Час стукаe краплями в Душу,
© Copyright: Катерина Жебровська, 2014
Свидетельство о публикации №114031711097
Свидетельство о публикации №114031711097
Рецензии