Занімілими від холоду губами
Я цілую дуло автомата.
Запеклись страшні криваві плями
На зеленій, молодій траві…
Хочу миру, я війни не хочу!
Я - це жінка, це дочка, це мати,
І в душі моїй слабкій, жіночій,
Перший ряст надією зацвів…
Очі вже не плачуть: сліз немає,
Тільки серце все болить у грудях.
Прабабуся все ще пам'ятає
Сорок перший - сорок п'ятий рік:
По селу вночі пройшли солдати…
Я прошу: нехай війни не буде!
Я - це жінка, це дочка, це мати!
Я молюсь, щоб Бог наш мир зберіг…
Я прошу нехай вiйни не буде!
© Copyright: Лилия Боровик, 2014
Свидетельство о публикации №114031607518
Свидетельство о публикации №114031607518
Рецензии