Впаде за горизонт вечірнє сонце наше,
Проллється ніжністю квітковою весна.
Ніколи і нікому не розкажемо ,
Як ми п’яніли просто, без вина.
Від слів п’яніли тих, що про кохання
Від вітру, що обвітрював вуста.
І серця стук розвіював мовчання,
Вмикали світло в вікнах всі міста.
А ми летіли, наче ті птахи,
І розмахом крила торкались неба.
Десь унизу виднілися дахи,
А нам донизу, наче вже й не треба.
Застала ніч безмежну височінь,
Засипала зірками небеса.
Я щиро дякую країні сновидінь,
Яка дарує нам щоночі чудеса.
Сон
© Copyright: Инна Бессараб, 2014
Свидетельство о публикации №114031600526
Свидетельство о публикации №114031600526
Рецензии