Казка про доброту

Почули чутку люди всі,
Що Доброта  пропала на Землі,
Хтось закував її в кайдани
І Зло гуляє по усій Землі.

Пропали усмішки ласкаві,
Пропала радість, доброзичливі слова,
Пропали мир і спокій в світі,
Порозуміння, щирі всі слова.

І де та доброта?! Сердиті люди:
Обличчя хмуре, злість в очах
І руки вже взялися кулаками,
Почули лайку всі, дитячий плач.

І  розлютились люди. Що робити?
Ось, ось терпець урветься і біда!
Маленький хлопчик, найдобріший в світі,
Піднявсь на гору і щосили загукав:

-Я знаю, що зробити треба:
Візьміться за руки усі
І посміхніться один одному в обличчя,
Слова покаяння хай скажуть всі:
 
-Прошу прощення і за грубість, і сердитість,
Простіть мої злостиві всі думки,
 Простіть мої ви вчинки не достойні,
 Нам в дружбі й  мирі  жити на Землі!

Хай буде мир і спокій у родині,
Привітна посмішка і лине дзвінкий сміх!
Хай буде лиш добро усім на світі,
Щоб кожний доброту в душі беріг!

І раптом всі окови спали,
І доброта вернулася усім!
Заграла музика весела,
І сонце посміхнулось всім!

І добрий настрій, доброзичливість вернулась,
І людям всім , так добре стало на  Землі,
Так гарно в світі мирно жити,
Підтримувати один одного в житті!

І хлопчик знову виступив маленький:
Запам’ятайте, люди, навіки
Нам з добротою треба жити вічно,
З любов’ю, миром на усій Землі!