І ось вона вже летить! Вище паркана, вище четвертого поверху і, здається, ще трішки й доторкнеться неба. Та вдарившись об кут багатоповерхівки – лопнула.
Зі скляними очима ти відпустиш другу. Навіть на якусь мить замислишся, але подих вітру стрімко знесе її у трояндову клумбу.
У відчаї, третю кульку ти не схочеш ділити з небом. В кімнаті оберігатимеш від кошачих лапок, боячись швидко зазнати втрат. Крізь зав’язану ниточку повільно тікатиме повітря. Врешті вона так самісінько «розтане», зовсім не знаючи волі.
Ці кульки різного кольору, розміру, форми. Кожна досягла щось: чи то небесну блакить, чи то дерев’яний стільчик. А кінець однаковий.
Люди – трішки повітряні кульки.
Трiшки повiтрянi кульки
© Copyright: Карина Людоговская, 2014
Свидетельство о публикации №114031500688
Свидетельство о публикации №114031500688
Рецензии