Не вірте у квітку надії
Горе несуть такі мрії
Чом ти спиш людино й по нині?
Що ранку росою плачуть, маргаритки сині.
Тиша шовком обвила плечі. Що зі мною? Як розуміти? ……
Розум не цікавий тиша не приваблює. Відключена.
Тук. Тук. Де ти моє Я? відгукнися. Не розлючена. Жити, жити…
Воду, сили життя пити.. пити.. я не одна, мільйони таких по світу
Блукають, в пітьмі старого плану життя, себе в цій багнюці шукають.
Від болю душі страждають, в рамки минулого не вміщається їхня сила,
Мати не того бога молила, коли крила відмовляли летіти,
В старі міхи молоде вино не варто лити,
Її здатен розуміти той хто раніше почав жити.
Індиго, розумом світу старого, жити навчають сліпі та померлі,
Читати намагаються їхні долі, живучи в темній неволі.
Стежини життя ваші, та долі у синьому полі.
Не вiрте
© Copyright: Валентина Островська, 2014
Свидетельство о публикации №114031505226
Свидетельство о публикации №114031505226
Рецензии