Боже, милий Боже,
за що ж ти так з нами?!
Хіба ж то так можна,
з доньками й синами?
тягнути з нас жили,
цькувати, давити.
Чи ж ми заслужили,
твої сліпі діти?
Сліпі та скалічені,
забуті тобою,
залишились лічені,
готові до бою…
бо інші вже вбиті,
а іншім не треба,
вони взуті й ситі,
живуть обіч неба…
а деякі діти,
ще ходять у школу,
та їм тільки пити,
горілку, колу…
а інші в салонах,
у клубах і барах…
а паство в коронах,
на тронах,
у хмарах…
а вівці розгублені,
і як ото місію,
обмануті, куплені,
чекають Росію.
розбиті,
знедолені,
незнаючі долю,
раби поневолені,
самі йдуть в неволю.
налякані,
змучені,
покинуті братами,
на власній землі скручені,
російськими катами.
Боже, милий Боже,
за що ж ти так з нами?!
Хіба ж то так можна,
з доньками й синами?
сліпі та скалічені,
УкрАїни діти,
залишились лічені,
за неї кров лити…
М.Філдман
Кримчанин
© Copyright: Мартин Филдман, 2014
Свидетельство о публикации №114031405285
Свидетельство о публикации №114031405285
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.