Одна кров

Вкраiно мила! Ненько моя друга!
Що ж сталося с тобою за роки?
Пiсень твоiх не чути. Тiльки туга
Нам крае серце аж на всi боки…
Я стриматись не можу. Сльози блищуть
В моiх очах вiд жорстких твоiх слiв…
Скажи менi, навiщо ж так, навiщо
Нас розлучили, наче ворогiв?
Хiба з тобою не були ми разом,
Коли гнобили турки з татарвой?
Хiба у Киевi не був наш пращур князем,
Не вышивали матерi  канвой?
Хiба солдати нашi та сержанти
Шинелькой не вкривалися одной?
Чому ж тепер ми стали оккупанты,
А звiр Бандера став тепер герой?
Хiба над бесталанною колиской
Не линули однаковi пiснi?
Чому ж тепер, як порване намисто,
Мы розкотились, наче у вi снi?
Я тугу в серцi пiснею зашию
Про смерекову хату з журавлем
Та випестую у душi ту мрiю,
Що знов з тобою мирно заживем.
Нi тi, кого купили з потрохами,
Нi янки, нi Европа, нi Майдан
Нам не зруйнують складене вiками.
Бо кров у нас одна. То кров слов`ян…
Вона назад покличе, до родини,
 Вiдчути потиск дружньоi руки…
Вiдпляшем ми на спiльних iменинах
I пiдем далi разом у вiки…
                2013 р.