До Бога

Одного разу наша Україна,
Пішла до Бога,
Просто навпростець,
У вишиванці, як проста людина,
Вона пішла спитати:
- Щастя є?
Дивилася на світ,
Так щиро
І невинно,
Багато хто зустрівся на шляху:
Зустрілася спокуслива турчанка,
Пишнот багато у її речах,
Так лагідно запрошує до чаю,
А потім насилає яничар,
Татарин косоокий,
Непомітно,
Підстелить шовк,
А потім 
Вб’є дітей,
Росія усміхалася привітно,
Та  спати клала зовсім на тверде,
Траплялася поляків хитрість,
Німців,
А Україна йде собі та йде,
Її штовхнуть,
Зігнеться,
-НА КОЛІНА!
У тій мандрівці крикнуть 
Їй не раз,
Вона всміхнеться,
Розцвіте калина,
І підведеться там де
Не змогли,
Підвестись інші,
А вона  єдина,
Йшла крок за кроком
І дісталася мети,
Зустріла Бога,
Із обличчям старця,
Обличчям мами,
Сина,
Сироти
Бог пригорнув іі:
-Моя дитино, хотіла що,
Далекий шлях, питай?
- А щастя є,
Чи  буду я щаслива?
Бог мить подумав:
- Так, бо ти той Рай,
Що створював колись,
За сім днів світу,
Лишилось що?
Лиш крихітний шматок,
Я вбережу тебе,  дитино,
Вір лиш
Не дам  тобі ступити хибний крок,
І ти так непомітно,
Зможеш, дійдеш,
Торкнешься
До омріяних зірок! 
Хоча всім здасться, що
Я не помітив,
Як сльози потекли замість річок!

14.03.2014