В. Стус

* * *
Гори, душа. Гори, а не рыдай.
В снегах студеных – солнце Украины.
А ты ищи – багряный след калины,
на черных водах – тень ее узнай,
где горстка нас. Игрушечный отряд
лишь для молитвы вечной и надежды.
Судьба остерегает, как и прежде,
что кровь калины – все-таки густа,
еще терпка, как та, что в наших жилах.
В седых метелях белая печаль
на гроздьях боли, уходящей в даль,
на нас бедой своею ополчилась.
17.02.2014

Ярій, душе. Ярій, а не ридай.
У білій стужі сонце України.
А ти шукай - червону тінь калини
на чорних водах - тінь її шукай,
де жменька нас. Малесенька шопта
лише для молитов і сподівання.
Усім нам смерть судилася зарання,
бо калинова кров - така ж крута,
вона така ж терпка, як в наших жилах.
У сивій завірюсі голосінь
ці грона болю, що падуть в глибінь,
безсмертною бідою окошились.

* * *
Господи, гнева пречистого
прошу я – не чти за зло.
Где б ни стоял я – выстою.
Спасибо за то, что мало
время мое. Упованием
множу ему года.
Думу-печаль – в изгнание,   
чтоб в жизни я был всегда
таким, каким видеть хотела
меня сердобольная мать.
И славно, что не сумела
беду от меня отогнать.
01.03.2014

Господи, гніву пречистого
благаю — не май за зле.
Де не стоятиму — вистою.
Спасибі за те, що мале
людське життя, хоч надією
довжу його в віки.
Думою тугу розвіюю,
щоб був я завжди такий,
яким мене мати вродила
і благословила в світи.
І добре, що не зуміла
мене від біди вберегти.