Крым. Два взгляда на судьбу. На украинском!!!

Кажуть: не дай Боже жити в часи змін. А ми живемо. Ось уже щось біля чверті століття. Знаєте, як у грі "Холодно-тепло-гаряче". Так от, зараз гаряче стало. Дуже. Я в Криму бо живу. Російськомовному. Українка. І вчитель української мови та літератури. З мовою у мене проблем ніколи не було, наче й патріотка, але вважаю, що маю говорити з людиною тією мовою, якою вона до мене звернулася. Бо ти стільки разів людина, скільки мов знаєш.

Незрозумілі часи настали. Крим, наче, український, і, наче, уже й ні. Хоча особисто для мене він завжди українським був. І хотілось би, щоб був і надалі. Та це несуттєво. Заходжу сьогодні до класу, хороший він у мене, красивий, як кажуть діти: енергетика в ньому тепла, добра, затишна. Різного віку учні сьогодні були, маленьким ще ранувато про політику задумуватись, а ось старшокласники вже трохи хвилюються: що буде з ними, що буде з нами?

- Валентино Миколаївно, а що буде з вами, коли Крим стане російським? Адже вчителі української тоді в школі непотрібні будуть... - клас замовк і всі з очікуванням подивились на мене...
Мої хороші десятикласники! Вони дійсно хвилюються за мою долю!

- Що? Не знаю. Пам'ятаєте в молитві "Отче наш..." фраза є: "Хліб наш насущний дай нам днесь", - сьогодні тобто. Так от, поки що української мови ніхто не відміняв, мені ніхто нічого не говорив, тому і хвилюватись з цього приводу не треба. Буде проблема, спробуємо її вирішити. На сьогодні головне, щоб кожен із вас людиною залишився. Бажано доброю, чесною і розумною. Такою, якій потім не соромно буде за свої слова чи вчинки. Тому від трохи сумного ліричного відступу переходимо до перевірки домашнього завдання...

Наступними до мене зайшли випускники:
- Як добре, нам не треба буде вчити і здавати оцю вашу нікому не потрібну українську мову! - сказала дівчинка, у якої з мого предмету відмінні оцінки і від якої я такого не чекала зовсім.

- Ви трохи помиляєтесь! Навчальну програму в цьому році ще ніхто не відміняв. Іспити за два місяці теж навряд чи кудись дінуться. Друге питання, чи я до них доживу, але будемо сподіватись на краще... так що... Давайте перевіримо домашнє завдання. Що там нам було на сьогодні?

Урок пішов далі за планом, а душі моїй не давало спокою питання: чому такі у мене різні діти, і це тільки моя вина, що вони ось такі?