Тебе...
Я не казатиму тобі оте «прощай»,
Хоч, може, доля й різко змінить плани...
На столику димить зелений чай
І пахне цитрус, наче фіміами...
Прошу тебе... Прошу, не залишай...
І теплі пальці гладили мої...
І погляд пік. Прямісінько у серце...
Вікном стікали краплі дощові,
Тоді як серце відбивало скерцо...
І ми в ту мить були такі живі!
Уста твої із присмаком дощу
І ніжний запах зірваних конвалій
Я в пам’яті назавжди збережу...
І ти не забувай в часи баталій,
Що я завжди, завжди тебе люблю...
11.03.2014
Я не казатиму тобi оте прощай...
© Copyright: Наталья Сидорак, 2014
Свидетельство о публикации №114031101573
Свидетельство о публикации №114031101573
Рецензии
Твои губы с привкусом дождя - это великолепно! И вообще здОрово. Жаль не все понимают государственный язык!(особенно у нас на Новгородчине)
Сергей Марусенко 18.04.2014 23:22 • Заявить о нарушении
Сергей Марусенко 18.04.2014 23:22 • Заявить о нарушении