Корабель блазнiв. Дiя XV

Видіння  Ієроніма Босха

Деякі замальовки Ієроніма Босха   
 
Мій каламар пустий дощенту,
А муза моя ще та дівка,
Вже ходить по чужих домівках,
Додавши голосу крещендо!

І я боржник, який не вдячно,
Напозичав веселі ноти,
Створивши приспіви з нудоти,
Від котрих і самому лячно.

Отож, беру я з цього місця,
Всі пензлі, фарби та начиння,
Що стануть під рукою, з чим я,
В собі згадаю – живописця…

Ось узбережжя і каміння,
Різьблене хвилями та вітром,
Осяяне холодним світлом,
Вже майже зниклого проміння.

Там де-не-де лягають тіні,
Як ніч густі та невмирущі,
А десь там велетень розплющив
Очей – озера темно-сині.

І скоро, місяць втаємничить,
Усі кущі, усі дерева,
Крислатим гіллям створить – мрево,
Яке землі чарівній личить…

Читальнику, в оцю хвилину,
Ти певно й сам увесь завмер,
Стряхнися, бо ще світ не вмер,
Він крутиться собі без впину.

А те, що тінь та морок ночі,
І місяць роги показав,
То це не все з того, що мав,
Я змалювати тут охоче!..

Та ось сюжет у боки тисне,
Мій люд на беріг вже зійшов,
Щоб відшукати якісь схов,
Та тло бруднити живописне.